14 серпня 2014 року Верховна Рада України ухвалила Закон «Про санкції»
Зокрема, законом визначено, що з метою захисту національних інтересів, національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України, її економічної самостійності, а також запобігання порушенню чи відновленню порушених прав, свобод та законних інтересів громадян України, суспільства та держави можуть застосовуватись спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції).
Санкції можуть застосовуватися з боку України по відношенню до іноземної держави, іноземної юридичної чи фізичної особи, громадян України, юридичних осіб, створених за законодавством України, а також інших суб’єктів.
Застосування санкцій не виключає застосування інших заходів захисту національних інтересів, національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України, її економічної самостійності, прав, свобод та законних інтересів громадян України, суспільства та держави.
Згідно із Законом, правову основу застосування санкцій становлять Конституція України, міжнародні договори України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, Закони України, нормативні акти Президента України, Кабінету Міністрів України, рішення Ради національної безпеки та оборони України, відповідні принципи та норми міжнародного права.
Законом також визначено підстави для застосування санкцій та види санкцій.
Варто зазначити, що зазначений Закон передбачає не тільки види санкцій, які можуть застосовуватися, але й підстави для застосування таких санкцій.
Перелік санкцій є доволі широким і нараховує 29 видів. Серед яких заходи фінансового та банківського характеру (блокування активів – тимчасове обмеження права особи користуватися та розпоряджатися належним їй майном, запобігання виведенню капіталів за межі України), вплив на транспорт (заборона або обмеження входу морських суден до територіальних вод або портів України та повітряних суден до повітряного простору України, або здійснення посадки на території України), обмеження угод (обмеження торговельних операцій, припинення дії торговельних угод, спільних проектів та промислових програм у певних сферах, зокрема, у сфері безпеки та оборони) та ін.
При цьому варто наголосити, що перелік таких санкцій в тексті Закону не є вичерпним. Передбачаються інші санкції, що відповідають принципам їх застосування, встановленим цим Законом.
Інакше кажучи, за допомогою зазначеного Закону можна впливати на багатьох суб’єктів міжнародних публічних правовідносин, але не в останню чергу на суб’єктів бізнесу. При цьому саме на бізнес, який розташований на території України. Особливо в контексті, якщо мова йде про капітал, походженням якого є країна-агресор.
Стаття 3 зазначеного Закону визначає суб’єктів, щодо яких можуть бути застосовані санкції, так ними є іноземні держави, іноземні юридичні чи фізичні особи, інші суб’єкти, дій, які провадили діяльність відносно іншої іноземної держави, громадян чи юридичних осіб останньої, яка стала підставою застосування санкцій.
Очевидно, що в такому випадку ризики застосування санкцій несе кожне підприємство чи група підприємств в незалежності від країни походження капіталу, адже в тексті Закону відсутні вказівки що такі санкції повинні застосовуватися саме проти Російської Федерації.
В контексті такого тексту Закону виникають побоювання з приводу завідомо неправомірного перешкоджання веденню бізнесу з боку контролюючих органів, навіть за відсутності вини осіб, з приводу яких можуть бути застосовані санкції. Тому єдиною страховкою від неправомірного накладення санкцій є високий рівень органу, який може застосовувати такі санкції і складна процедура такого застосування. Таким органом є Рада національної безпеки і оборони.
Так, пропозиції щодо застосування, скасування та внесення змін до санкцій виносяться на розгляд Ради національної безпеки та оборони України Верховною Радою України, Президентом України, Кабінетом Міністрів України, Національним банком України, Службою безпеки України.
Рішення щодо застосування, скасування та внесення змін до санкцій приймається Радою національної безпеки та оборони України та вводиться в дію указом Президента України у встановленому законом порядку і є обов’язковим до виконання.
Рішення щодо застосування санкцій повинно містити строк їх застосування, окрім як у випадках застосування санкцій, що призводять до припинення прав, та інших санкцій, які за змістом не можуть застосовуватись тимчасово.
Разом з тим, зазначений Закон не містить вказівки на те що, в рішення про застосування санкцій потрібно вказувати конкретного суб’єкта, до якого застосовуються санкції, якщо мова йде про суб’єкта підприємницької діяльності.
Окрім того, суб’єкти господарювання, у випадку застосування санкцій, передбачених Законом, вправі захищати свої права в судовому порядку, не зважаючи на те, що в тексті самого Закону не передбачено вищевказаного.
Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування.
Безперечно ухвалення такого Закону, є одним із способів захисту Україною своїх інтересів у боротьбі із зовнішнім агресором, а тому не може вважатися негативною подією. Проте Закон залишає забагато питань з приводу механізму застосування санкцій і тому захисту бізнесу і простих громадян. Сподіваємося такі пробіли в подальшому будуть усунуті законодавцем, задля недопущення зловживань та правопорушень під час застосування санкцій.